"Серцем дужчаєм в скорботі"

«Серцем дужчаєм в скорботі...»

Літературно-музична композиція до дня Чорнобильської трагедії

Учень 1  слайд 1

Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!

Учень 2 Героям Чорнобиля

Коли зловісна блискавиця
Сторуко в серця уп’ялась,
І опалила ваші лиця,
І в танці дикому зайшлась,
Коли вже й хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, -
Ви смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддавали їй на поталу
Світанків наших ніжних щем,
Ви як один супроти стали,
Пекельним січеним дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій
І пронесли свої надії
Крізь вогнецвіт усіх надій.
Шумлять жнива, як і раніше.
Пливуть у небі літаки...
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.

Звучить 7 частина «Реквієму» В. Моцарта(учень 3 читає вірш)

Учень 3

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.

Вступне слово вчителя.
Подій могло не буть цієї ночі,
А скільки сили віддано й життів   
За те, що хтось там, десь там був неточний, 
За то, що хтось у чомусь поспішив. 
Чорнобиль – тільки лиш маленька віха 
Загрозливої для людей біди, 
Він є відлунням ядерного віку, 
Й можливо, в нім майбутнього сліди.

Час плине невпинно. Спливають роки, сплітаючись у десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії залишається найбільшим горем для нас, українців.

Минуло 27 років з моменту аварії на чорнобильській електростанції. Та яким далеким, ідилічно безхмарним видався нам тепер той дочорнобильський світ — спокійний, неквапний, самовпевнений, роками немовби занурений у напівсонну, поблажливу, вседозволяючу благодушність. Для всіх, хто прямо чи побічно був причетний до Чорнобиля, час ніби розколовся на дві нерівні частини: до 26 квітня 1986 року і після. Це дуже нагадало війну.
27 років — мить в історії людства, не дуже великий термін. Та за ці роки, за місяці — ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорсткіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося і ще доведеться платити за Чорнобиль.

Звучить пісня «Чорнобильська зона» (сл. і муз. Т. Петриненка)

Учень 1. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик. Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Михайлович Кібенок. Сержант Микола Васильович Ващук. Старший сержант Василь Іванович Ігнатенко. Старший сержант Микола Іванович Тітенок. Сержант Володимир Іванович Тишура.
А тієї квітневої ночі, в хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

Учень 2. А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий ректор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру. 

Учень 3. До п'ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки підірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію... 

Учень 4 . Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки. 

Учень 5 .  Живі і мертві... всі відважні 
Вітчизни-матері сини. 
Людське життя, мов цвіт черешні, 
Осипалось... не з їх вини! 

Учень 6.  Нам горе люте миром перебути, 
Нам поховати зло в бетон і бронь. 
І не забути, доки світ і люди, 
Синів землі, що відвели вогонь. 

Учень 1. «Указ Президії Верховної Ради СРСР: За мужність, за героїзм , самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС, присудити Володимиру Павловичу Правику звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.» 

Учень 4. Читає вірш Л. Костенко: «Страшний калейдоскоп»:

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель. Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.
Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Загладь.
Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить:
«Не стріляй!» 
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.
Летить комета. Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не стерті.
Благословенна кожна мить життя
На цих всесвітніх косовицях смерті!

Учень 5. (зачитує історичну довідку про Чорнобиль):

Чорнобиль — місто Київської області, райцентр, знаходиться на річці Прип'ять (притока Дніпра). Річний порт. Перші літописні зведення про Чорнобиль відносяться до 1193 року. У 1362 році місто захоплене феодальною Литвою. Після Люблінської унії в 1569 році попало під владу Польщі. Населення Чорнобиля брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 pp. Після другого розподілу Польщі (1793) Чорнобиль — у складі Правобережної України. З 1941 року Чорнобиль — місто. У місті ремонтно-експлуаційна база Дніпровського річного пароплавства, заводи, промислові комбінати, комбінати побутового обслуговування, 4 школи, ПТУ, музична школа, лікарня, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.

2 учні зачитують діалог (із бесіди із закордонними гостями у відділі інформаційних і міжнародних зв'язків) про назву станції:
- Хіба ЧАЕС знаходиться не в Чорнобилі?
- Ні, до аварії вона не мала нічого спільного з цим містом. Навіть станційний персонал проживав у спеціального для нього збудованому місті Прип'яті.
- Чому ж вона так називається?
- Станція будувалась на території Чорнобильського району, де на початок будівництва не було інших великих населених пунктів. Тому її назвали Чорнобильською.

Учень 7.  читає вірш Г. Чубач «Весна 1986»:

Можливо, я колись прощу,
Але забути це не вдасться;
Біда забрала в мене щастя
Радіти теплому дощу.
Можливо, я колись втомлюсь,
Але забути — не забуду:
Бездомний пес по місту блудить,
І я , як всі, його боюсь.
І двір наш зовсім опустів.
Дітей із Києва вивозять.
У матерів — болючі сльози,
І їм не треба втішних слів.
Можливо, я колись навчусь
Міняти гнів на тиху милість.
А нині прошу: ваша гнилість,
Зійдіть з дороги, бо зірвусь!
Не можу більше біль таїть,
Не тішусь ранньою весною.
Мій світ, як хмара над Десною:
Як зупинилась, так стоїть.
Посеред мирних, добрих днів
Така печаль! Така пекучість!
Не «жить», не «буть», а «брати участь» —
Хтось зручно вигадать зумів.
І замість правди напівправда,
Вриває ниточку добра.
І воду п'ємо із Дніпра,
Яку ніхто вже пить не радить.
І бджоли з вуликів летять
На цвіт чорнобильського саду.

Учитель. Світ узнає про Чорнобильську трагедію. Одним із перших більш повну картину аварії на Чорнобильській АЕС дав журнал «Ньюсуік» 12 травня 1986 року: «Страшна ядерна аварія охопила Радянський Союз і привела до викиду радіоактивних хмар над Європою. Уже одне слово викликає страх. На цей раз науковий геній людини катастрофічно поєднався з людською помилкою на ЧАЕС в Україні. Москва заховала повну інформацію від свого ж народу і, взагалі, від усіх.».

Перегляд фільму про транедію

Учитель. Близько 20% території біля Чорнобиля все ще є «гарячими полями» або зонами з високою активністю — 200, 300 і навіть 500 рентген. Із 179 сіл у 16 уже повернулись і ще 50 в небезпеці. Чорнобиль сьогодні не дім, а робочий майданчик для тисяч людей.
Найстрашніше — тиша. Сьогодні Прип'ять — місто привидів. Людям не можна сюди повертатись мінімум чверть віку. Це «закрите місто». І все ж багато хто хоче повернутися назад. З цієї причини Прип'ять обнесена сьогодні високим парканом з колючим дротом, а величезне кладовище автомобілів поблизу міста охороняється електронною системою.
Усього 69 сіл у Київський області були евакуйовані після аварії, тільки 2 можна було заселяти знову. Це означає, що із більше ніж 100 тисяч переселенців повернутися додому змогли тільки близько тисячі. Менш ніж за кілометр від ЧАЕС мертвий ліс. Там, де колись було більше 70 акрів соснових дерев, тепер — лише рівні стовбури, без листя, з відтінком страшного рудого кольору. «Рудий», «рижий» ліс — так його назвали.
Людські втрати: 31 людина загинула, 237 госпіталізовані, 135 тисяч евакуйованих.

Учень 7. зачитує спогади сина І. Драча — Максима Драча, студента 6 курсу лікувального факультету Київського медичного інституту):
«Про аварію вперше почув уранці в неділю, 27 квітня. О 10 годині подзвонили, сказали готувати місце для хворих з Прип'яті зі своїми речами, а потім прибіг дозиметрист і сказав, що хворі «світяться». Усі хворі скаржились на головний біль, слабкість. Чергував до ранку. 1 травня знову чергував. 4 травня ми поїхали в зону — перевіряли фон в автобусах, на одязі людей. У наших бригадах були ще й дівчата. 8 травня приїхала зміна, а нас — у Київ. А 11 я захворів. Поїхали в лікарню».
Учень. Крім студента М. Драча там лежали ще ліквідатори наслідків аварії: Кость Лісовий, Кость Дахно і Володя Бульба та Діма П'ятак — усі лікарі.

Учень 8. «І засурмив третій Ангел», — і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення тій зорі Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона. Тексту цьому на ймення Апокаліпсис майже 2 тисячі років.

Учень 9 читає вірш О. Пахльовської «Сучасне дерево пізнання»:

Ніяких змін на цій старій землі.
Лиш грім проклять, де вчора ще — осанна,
Та ж сама Єва. І той самий Змій,
І тільки яблуня далеко не та сама.
Плоди солодкі. Листя ще густе.
Адам освоїв найновіший трактор.
І так наївно яблуня росте,
А поблизу — Чорнобильський реактор.
Тут по траві не пройдеш босоніж.
І Єва плаче — яблука достигли ж!
А Змій стурбовано шипить:
— Не їж-ж-ж!
Бо істину впізнати вже не встигнеш-ш-ш!

Учень 8.  читає вірш О. Пахльовської «О, повернись. ..»:
О, повернись, якою Ти була
Сто літ тому, і тисячу, і вчора!
...отруйні ріки вбрід перебрела
І княжі тіні похилили чола.
Ти — Русь. Ти давня. Київська, ще та,
Чий меч святили у соборах Лаври,
І на рельєфах древнього щита
Світився горем профіль Ярославни!
Був вітер — сторож всіх твоїх границь,
Був теплим дух великих медозборів,
І темним — пурпур княжих багряниць,
І світлими хрести Твоїх соборів!
Невже ж до нас Твій голос не озветься,
Коли нащадки ходять по гробах?!
На тій землі, де зводили фортеці,
Тепер стоїть бетонний саркофаг.
Уламки смерті робот підмітає.
І квітки вже жахається бджола.
Спитай в Дніпра — чи він ще пам'ятає
Тебе таку, якою ти була?
О, як за все, що зроблено, простити?
В яких віках засне оця біда?
...Приходив князь. Хотів киян хрестити.
Але була вже мертвою вода.

Учитель. Чорнобиль… Скільки болю та страждань у цьому слові! Скільки невинних життів забрав він із собою! Діти, дорослі – усі назавжди запам’ятають це страшне слово – “Чорнобиль”.
25 квітня 1986 року. Нічого не взакувало на те, що станеться трагедія. Ясний день, жагуче сонце, веселі пташки… Як за таких умов щось посміло порушити цю гармонію? Як могла статись ця трагедія? Відповіді й досі невідомі.
Ніч…Перша година двадцять чотири хвилини… У маленькому містечку Чорнобиль чутно вибухи, що викинули у повітря велику кількість радіаційних речовин. Забруднено територію понад 50 тисяч кв.км. у 74 районах 12 областей.
Подій могло не буть цієї ночі, 
А скільки сили віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був неточний, 
За то, що хтось у чомусь поспішав. 
Чорнобиль – тільки лиш маленька віха 
Загрозливої для людей біди, 
Він є відлунням ядерного віку 
Й можливо, в нім майбутнього сліди. 
Чорнобиль… У мене це слово викликає біль, смуток, жаль. Подивимось глибше. Що ж означає кожна буква? Адже майже кожна з них ховає щось таємниче.

Всі учні з буквами виходять на сцену і читають 

Ч. Часонезалежність. Пам'ять про Чорнобильську трагедію є вічною, вона не залежна від плину часу.
О. Облудність. До сьогоднішнього дня деякі факти про трагедію є брехливими, обманними.
Р. Розпач. Тисячі невинних душ стали каліками.
Н. Нещастя. Трагедія прийшла до кожної хати, не оминувши жодної.
О. Оплакування. Щорічно у день трагедії уся країна, увесь світ оплакує жертв трагедії
Б. Біль. Відлуння якого не замовкає у наших серцях.
И. Страх. Який виникає щохвилинно, щоденно, адже радіація повсюди і вона нещадна.
Л. Легковажність. Саме з нею поставились чиновники до свого народу.
Ь. Невідомість. Адже ми не можемо бути впевненими, що трагедія ніколи не прийде знов.
Учитель. Для мене слово “Чорнобиль”  - це невпевненість у завтрашньому дні. Адже, як бути впевненим, що хтось знов не натисне на неправильну кнопку, або скомандує щось не те.
Чорнобиль – біль народу, не тільки України, але й усього світу. Усього без винятку. Кожного громадянина, який є гідним членом суспільства.

Не дай же, Боже, повторитися такій трагедії! Не дай, Боже, пізнати й нашому поколінню, що таке страх перед радіацією, перед майбутнім… Адже Чорнобильська трагедія зруйнувала життя багатьом людям, а біль від неї живе й до сьогоднішнього дня.

https://docs.google.com/presentation/d/1lyjRm1YlruJ-
WbUjkJAIDPjNgCzqG0SdZZhJvTwcXf0/pub?start=false&loop=false&delayms=3000