неділя, 11 січня 2015 р.

Кристал майбутнього...

Кристали ростуть при неймовірних тисках в розщелинах і порожнинах глибоко під землею. Їх вирощують вогонь і вода, що крапля за краплею сочиться в таємничих розчинах із стін підземних печер.
Кристали набирають форми кубів, паралелепіпедів, тетраедрів, у них можуть бути лише їм притаманні осі симетрії і особливості в розміщенні частинок, але вони, як саме життя, як люди, несуть на собі невитравний відбиток тих місць, куди їм випадає потрапити.
Варто мені лише здійняти руки, як відкриваються невигойні шрами від минулих сутичок. У моєму мозку, як і в головах усього людства, рояться химерно спотворені істини, і прозорий кварц кристала майбутнього найчастіше замутнений чорними вкрапленнями, сліпо підхопленими на життєвому шляху.
Ніхто достеменно не знає, чому одні кристали сусідять з іншими в строго визначених комбінаціях...
...Усім нам слід зрозуміти, що порядок бореться з безмежним хаосом, котрий таїться біля самого хребта світу, який здригається в конвульсіях. Часом мені здається, що і ми виросли - хто більшою, а хто меншою мірою, - як кристали на волі - то тьмяними, то спалахуючими червоним кольором, але я всередині найдрібніших частинок, що складають мене, за природою своєю схильний до глибокої синяви сапфіра, яка відзначає розум кожного, хто в цілковитій самотності пізнає і намагається подумки охопити усіяний зорями простір і полуніч, тим самим осягаючи, що з ладу і безладу, невпинно зіштовхуючись і розходячись для нових зіткнень, народжуються світи.
Тому й місце для лабораторії я вибрав подалі від земних посудин і печей. Я залишаю її тут для Геракліта, якщо він повернеться, коли знову настане час Гігантів.
Лорен Ейслі. Роздуми алхіміка
Олег Романчук, "Зоряний кристал"



Немає коментарів:

Дописати коментар